Мистецтво як мова серця

Іноді буває, що цікава тема для статті буквально сама кидається в очі. Одного разу я побачила в офісі неймовірної краси картину, зроблену з ниток. Вражена, я перепитала, хто автор цього витвору мистецтва. Відповідь здивувала мене не менше, ніж сама картина: виявилося, що її створили дівчинка з аутизмом з молодіжного служіння Церкви Святого Павла.

З радістю зараз ділимося їхньою історією, поспілкувавшись із кількома з них особисто.

Разом з Сашком, Іриною та Аделіною ми зустрілися після зібрання молодіжного служіння. Усі вони мають різні форми аутичного спектру. Вони згадували, як дізналися про служіння в Церкві Святого Павла, як це вплинуло на їхнє життя, розповідали про свої мрії та ділилися, що для них означає творчість і, найголовніше, віра в Бога.

Ангеліні дуже подобається малювати. Найбільше вона любить зображати тварин, тому що, за її словами, всі вони здаються їй дуже милими. Малювання заспокоює її й приносить велике задоволення.

Іра багато чому навчилася на уроках праці в школі. Виготовлення картин з ниток — це довга й кропітка праця, але саме це вона і цінує. Вона зізнається, що ця робота допомагає їй відволіктися, а дотик до ниток приносить щире задоволення.

Андрій, своєю чергою, опанував мистецтво роботи по дереву. Спеціальним пристроєм він випалює на дереві цілі картини й портрети. Всі вони в один голос кажуть, що сам Бог надихає їх на творчість — саме так Він спілкується з ними, і саме так вони можуть прославити Його тим, що вміють найкраще.

Творчий процес захоплює сам по собі, але ще більше радості приносить можливість передати або подарувати свої роботи іншим — зокрема, військовим. До речі, Сашко одного разу разом із групою від Церкви Святого Павла ходив до поранених військових і особисто подарував їм свою картину. Це був для нього особливий досвід, і він з нетерпінням чекає нагоди знову побувати на таких зустрічах.

Окрім героїв нашої розмови, багато інших молодих людей з особливими потребами також займаються творчістю: плетуть браслети, виготовляють закладки для книжок, малюють малюнки зі словами підтримки. Усі ці вироби передаються в шпиталі та на лінію фронту. Для кожного з них дуже важливо — навіть через свою творчість — сказати слова вдячності тим, хто захищає їхнє майбутнє.

До речі, про майбутнє. Під час розмови Іра, Сашко та Аделіна поділилися своїми мріями. Іра бачить себе у майбутньому або в медичній сфері, або в юриспруденції. Сашка дуже цікавить професія перукаря. Аделіна хотіла б розвиватися в сфері мистецтва або стати професійним кухарем. Проте є одне, що об’єднує їх усіх — щире прагнення, щоб людей з особливими потребами не цуралися. Вони унікальні, прагнуть прийняття й реалізації, і мають чим поділитися з цим світом. Вони не бояться викликів, ставлять перед собою мету й докладають максимум зусиль, аби її досягти.

І ще одна, найважливіша річ, у якій вони всі одностайні — це вдячність Богу за те, що свого часу стали частиною спільноти молодіжного служіння Церкви Святого Павла. Кожен із них свідчить, що їхнє життя докорінно змінилося на краще. Вони відчувають, що прийняті — і Богом, і людьми. Тут, у спільноті, вони можуть бути собою. І саме це, кажуть вони, — справжнє щастя.