Війна залишає по собі не лише фізичні рани
Війна залишає по собі не лише фізичні рани. Для багатьох поранених військових справжнім викликом стає повернення до нормального життя після травми, ампутації чи тривалого лікування в стінах лікарні. Звичний світ руйнується, і це веде до пошуку своєї ідентичності в нових реаліях та свого місця в суспільстві. Цей процес ускладнюється тим, що ворог часто застосовує практики знелюднення — через полон, катування та приниження намагається позбавити людину почуття власної гідності й цінності. Тому для багатьох військових відновлення означає не лише фізичне одужання, а й повернення віри в себе, свою людяність та майбутнє в країні, заради якої вони пожертвували своїм здоров’ям і життям.
Одне з гасел капеланського служіння в Україні — «Бути поруч». Це спонукало капелана Сергія Б., Вікторію Р. та молодь церкви Святого Павла шукати нові способи підтримки: за межами лікарняних стін створювати можливості для спілкування, відпочинку та повернення до звичайних радощів життя. Адаптація до життя в суспільстві — це тривалий і непростий процес, і набагато легше він відбувається тоді, коли поруч є ті, кому можна довіряти.
Що допомагає побудувати справжню довіру як з боку медичного персоналу, так і самих військових? Відповідь криється у простих повторюваних ситуаціях, які складаються в певний патерн: уважність до людини та готовність реагувати на її реальні потреби. Як приклад хочеться згадати допомогу військовому, який через особливості служби не міг публічно розкривати свою особу. Його родина перебуває за кордоном, а він ще з минулого літа проходить тривале лікування після важкого поранення. Сергій, помітивши, що боєць досі ходить у легкому одязі, завдяки волонтерам і підтримці Музичної місії Київ (ММК) приніс йому необхідний зимовий одяг. Сльози на очах цього кремезного чоловіка стали доказом довіри й свідченням того, наскільки важливо бути поруч.
Під час різдвяних свят Сергій Б. та Вікторія Р. організували зустріч поза межами лікарні в офісі ММК. Різдвяні прикраси, святкова атмосфера та просте дружнє спілкування дали військовим змогу хоча б на кілька годин відчути домашній затишок — те, чого всім їм так бракує протягом довгих місяців реабілітації. Було багато спілкування, сміху; за їхніми словами, так розслаблено й добре вони не почувалися вже давно. Усе це свідчило про правильність обраного шляху і давало можливість почути про потреби, про які вони не можуть розповісти відразу.
Продовженням ініціативи стала виїзна екскурсія для поранених військових до історичного музею просто неба, де вони могли ближче познайомитися з українською історією та спадщиною. Це була нагода глибше усвідомити ціну свободи формуючи культуру вдячності та протидіючи знеціненню їхнього подвигу.







Після екскурсії учасники провели час на природі під час пікніка. Знову було багато розмов, жартів і, звісно ж, смачної їжі. Однією з особливих деталей стала кавова машина, яку Сергій придбав за власні кошти для таких зустрічей. Здавалося б, дрібниця, але саме такі жести створюють атмосферу турботи й затишку. За чашкою кави, їжею та спілкуванням військові знову могли відчути себе не пацієнтами ілкарні, а друзями. У результаті вони продовжують спілкуватися після зустрічей, а їхнє повернення до життя в суспільстві стає впевненішим.
Сергія та інших учасників ініціативи часто запитують: «А чому ти все це робиш?» І у відповідь чують: «Тому що я християнин». Справжнє християнство — це спосіб життя. Яків так і писав у своєму посланні: «Віра без діл мертва». Через турботу, присутність і підтримку люди можуть побачити Бога не лише в словах, а й у конкретних вчинках.
Зараз силами Сергія Б., Вікторії Р., молоді церкви Святого Павла, а також завдяки ресурсам Музичної місії Київ та інших волонтерів є можливість доторкнутися до життя лише невеликої частини тих, хто цього так потребує. Водночас реальна потреба значно більша й фактично неосяжна. Саме тому в Сергія є мрія — за наявності належного фінансування створити повноцінний реабілітаційний центр, куди з госпіталів з усієї країни могли б направляти поранених військових для відновлення в середовищі природи, спільноти, культурної спадщини та духовної підтримки. Для цього потрібні значні ресурси. Але найголовніше вже є — люди, які готові бути поруч.






