“Надія” співає, щоб жити
Проблема самотності й покинутості особливо болісна для людей похилого віку. В Україні війна зробила її ще гострішою — до числа самотніх додалися літні переселенці. Втративши дім, друзів, звичне коло спілкування, багато хто опинився без усього. Осінь і наближення зими лише підсилюють цей стан. Але життя не хочеться відкладати — кожен день може бути наповненим і світлим, якщо в ньому є надія.
Майже рік тому читачі нашої Gazetta познайомилися з Валентиною, переселенкою з Бахмута. Переживаючи власну кризу, вона запитала себе: як жити далі, щоб дні мали сенс? Відповідь прийшла через служіння іншим. У церкві Святого Павла вона почала організовувати зустрічі для літніх людей — і місцевих, і переселенців. Це були теплі вечори спілкування, рукоділля, поезії, екскурсій, зустрічей із лікарями. А кульмінацією стало створення вокально-поетичної групи “Надія”.
У жовтні колектив, наймолодшій учасниці якого — 65, а найстаршій 87 років, представив першу літературно-музичну композицію “З Богом у серці”. У цій програмі — щирість, молитва і життєва терапія. У піснях і віршах звучить біль утрат, але також — віра, добро і любов. Коли літні люди співають для літніх, це особливо зворушливо: вони передають досвід власних переживань.
Музичний керівник гурту Олена двічі на тиждень долає велику відстань, щоб провести репетиції. Валентина відповідає за сценарій і оформлення, а поетеса Надія, теж переселенка з Маріуполя, створила для виступу нові вірші — справжні перлини програми. Більшість учасниць — жінки, які втратили дім і минуле, але знайшли нову сім’ю у спільноті церкви. Через пісню й поезію вони зцілюють власні душі та дарують надію іншим.
Кожен виступ “Надії” — це маленьке свято. У залі панує єдність: на екрані висвічуються тексти, глядачі підспівують, багато хто молиться разом із виконавцями. Під час “Отче наш” у декого на очах сльози, але це сльози вдячності й розчулення.
Одна з учасниць, Валентина, розповідає, що переживає важкий період — пошук житла, проблеми зі здоров’ям, фінансові труднощі. Але в день концерту вона молилася, щоб нічого не завадило співати. І вийшла на сцену: “Бог поруч, і поруч ті, хто підтримає”, — каже вона.
Через молитву й творчість біль стає м’якшим. “Ми живемо як одна сім’я”, — кажуть учасниці. Назва гурту символічна, адже головна надія для всіх — мир в Україні. Попри втрати, вони дякують Богові за кожен день, співають про віру, добро і світло любові, що сильніше за темряву.
“Ми просто не можемо мовчати — бо маємо, про що співати”, — кажуть жінки. “Надія” — це не просто гурт. Це голос тих, хто втратив усе, але не зламався. Це свідчення того, як віра, творчість і спільнота можуть зцілити серце й подарувати сенс життя.
